Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший  у світі чорнозем,  за який проливали кров найкращі сини України.  Українська земля  –  чорного кольору,  а  кров  борців,  що  йшла  «відбирати  іі від  ворога» – червона.  А  хіба ж  поєднання цих кольорів  – червоного і чорного  – не символічне  визначення  України –  УКРАЇНИ , ЩО БОРЕТЬСЯ?

                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Василь  Стефаник

RSS
Tools
New-Grad.com
Aug 17
Мій перший раз PDF Друк e-mail

5 січня, 2016 рік. Ніч перед першою в житті сесією… Лишилися лічені години, і ось, перший екзамен – основи журналістики. Ну хіба ж не диво? Психологічні типи співрозмовників, методи та джерела збору інформації, жанри та їх особливості, історія газети, заголовки, прийоми, класифікація питань, інформагентства…

Якщо ви студент, який і півроку не провчився на журналіста, то чим ближче до кінця переліку цих явищ, тим голосніше та страшніше ваш внутрішній голос їх озвучує, ваше серцебиття прискорюється, зіниці розширюються, а чоло вкривається рясним потом. Несвідомо починаєш згадувати, чи були десь помилки у поведінці під час лекції, чи не завинив десь ненароком, чи може Юлія Миколаївна з тих легендарних викладачів, які випивають сльози студентів та стають всесильними.  Ох, якби ви мали змогу читати думки напередодні сесії, то у вас були б сотні й тисячі продуманих ідей для створення бойовиків, фільмів жахів та драм.

Ранок шостого січня, і немає часу для скиглення та хвилювань. Випила заспокійливого, викинула непотрібні думки з голови і йду на свою першу сесію. Сказати, що я хвилювалася – це нічого не сказати. Проте, вже в аудиторії мене «попустило», адже такі ж налякані погляди одногрупників дали мені зрозуміти, що я далеко не одна, в кого з голови випадає навіть власне ім’я, аби випадково не зайняти місце більш важливих на той момент речей – основ журналістики. 

Але, на моє щастя, перший екзамен пройшов дуже вдало. Вже додому поверталася я зі спокоєм та блаженством. Здавалося, що вже найстрашніше позаду, адже головне – початок сесії, а далі все піде, як по маслу.
Історія України (назву предмета попрошу прочитати повільно, розтягуючи звуки «о» та «ї», для створення ефекту спокою та умиротворення. Тут хвилювань ніяких, адже це є однією з моїх улюблених дисциплін). Підготовка йшла злагоджено, дати та події слухняно відкладалися у голові. Вже 11 січня я нетривожною та абсолютно врівноваженою ходою відправилася на другий екзамен. Василь Іванович як завжди добрий та викликає спокій, то ж цього разу хвилювання залишилися вдома. Я відповіла на всі питання, зібрала речі та пішла назад до гуртожитку, де вже чекали гарно складені думки про те, що і як я буду вчити на третій екзамен – теорію літератури. Мене заспокоював один важливий факт – Григорій Олегович не змушує безбожно зазубрювати інформацію, він дає можливість передати її власними словами, власним розумінням. Щодо цього предмета в мене була одна тривога – не написати нісенітницю,  не так зрозумівши деякі факти, тому все ж довелося дещо підзубрити. То ж 14 січня я вирушила на зустріч третьому екзамену, та на відсотків так 60 була впевнена у своїх можливостях.
Ось і фінал моєї розповіді. Добре спланували нашу сесію, нічого не скажеш. На десерт залишили СУМ – сучасну українську мову, за яку в мене було найбільше переживань, за яку я хвилювалася більше, ніж за те, що в перший день навчання я не дійду до університету, тому що заблукаю у великому місті. Юрій Іванович, наш викладач, вимогливий та суровий, що мені дуже подобається. Але коли діло доходить до екзамену, то про ці риси судити позитивно вже не дуже й хочеться. Здавалося, що скільки б я не вчила, все одно буде недостатньо, що наступного ж дня все повилітає з голови. Скажу по секрету, що я навіть провела декілька ритуалів на удачу, і вже не так важливо було, чи дієві вони, чи ні.  Ілюзія їх непоборної сили навіювала мені спокій – важливий компонент при складанні  іспиту.  І ось, 18 січня я прийшла до університету, сіла за першу парту. Я не знаю, для чого я це зробила, адже зазвичай треба намагатися сісти якнайдалі від погляду викладача, з надією, що вас геть і не помітять. Можливо, гадала, що цей хоробрий жест викличе довіру та несказанну повагу, і переглядаючи мою роботу, Юрій Іванович впевнено скаже: «О, це ж вона сіла на першу парту і не злякалась! Сміливо, панове, нічого не скажеш. Додам ще 10 балів!» Зараз сиджу і думаю, що абсурдність думок студента перед екзаменом не має меж. Надія, що в нормальних людей  помирає останньою, у студентів ще декілька кілометрів повзе потріпана й побита , але не помре ніколи, ні-ні-ні. А от коли зглянеться і прийде на допомогу звичайнісіньке везіння, вона, ледве ставши на милиці, впевнено скаже: «О, бачиш, я ж казала, що все буде нормально, а ти хвилювалася».
                                                                                                 Автор: Анастасія Горбачова

 

Новий Град м.Помічна

© 2017 Новий Град. Всі права захищено.
Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.