Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший  у світі чорнозем,  за який проливали кров найкращі сини України.  Українська земля  –  чорного кольору,  а  кров  борців,  що  йшла  «відбирати  іі від  ворога» – червона.  А  хіба ж  поєднання цих кольорів  – червоного і чорного  – не символічне  визначення  України –  УКРАЇНИ , ЩО БОРЕТЬСЯ?

                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Василь  Стефаник

RSS
Tools
New-Grad.com
Jun 24
Євген Маланюк: «Малорос – це людина, яка капітулює ще до початку битви» PDF Друк e-mail

malaniykЙого називали "націоналістично-фашистський поет і публіцист", "один із ідеологів українського буржуазного націоналізму", "активний учасник націоналістичної контрреволюції", "білоемігрант". Ставлення до нього завжди було неординарне. Навіть сьогодні українці відзначають його уродини трьома датами: хтось – 20 січня, хтось – 1 лютого, а на Кіровоградщині, малій батьківщині поета, традиційно вшановують його пам'ять "Премією Євгена Маланюка" 2 лютого.

 Народжений в Новоархангельську на Кіровоградщині (тоді Херсонська губернія) 1897 року, Євген виріс у чумацько-козацькій родині, яку сам пізніше описував як таку, що мала деяку "роздвоєність". Мати прививала синові любов до слова і мистецтва як українська інтелігентка, а батько – пошану до вікових традицій предків, адже, попри всі спокуси і труднощі, сам до смерті залишився сповнений національним духом.

  Маланюк жартома називав себе "хірургом" в творчості, яка "вийде на здоров'я" тим, до кого він звертається, викличе в них "реакцію, протест, амбіцію, затятість". Як поет, літературознавець, публіцист, який одночасно має інженерську освіту, Євген Маланюк мав до всього свою нещадну оцінку.

 Поетові довелося спостерігати поступовий занепад УНР. З 1920 року, коли остаточно припинилося існування УНР, і до останнього свого подиху він перебував у еміграції. "Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, – писав Євген Маланюк, – хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз'ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом…, той зрозуміє психологічний стан емігранта". Незважаючи на його беззаперечний талант, ставлення і сучасників, і нащадків до Маланюка завжди було різним. Дехто захоплювався його войовничим духом і різкістю висловлювань, але все ж більше було тих, хто його ненавиділи чи, принаймні, не хотіли бачити у своєму дружньому колі. Свого часу навіть Володимир Сосюра віршовано оголосив війну Євгенові: "Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою".

 Бути довічним емігрантом, постійно перебувати в опалі однодумців і навіть поціновувачів творчості, – саме такою була доля Євгена Маланюка. Його мова була завжди позбавлена зайвої толерантності і ввічливості. Чітке розрізнення чорного і білого, на жаль, і досі сприймається широким загалом вороже. Чи не про те хотів повідомити Євген Маланюк, коли виступав зі своїм баченням митця у суспільстві? Чи не говорив він про особливу мову війни, яка відрізняється від мови любощів?

 Але, яким би не було ставлення до вихідця з Кіровоградщини його колег по перу і навіть наших "толерантних" сучасників, маємо розуміти, що твори Євгена Маланюка – це гостре лезо, це дошкульний сміх над м'якодухістю і слабкістю співвітчизників, це потужний струмінь сарказму і ненависті. Творчий набуток Маланюка – це є ілюстрація непридатності лібералів у справі боротьби за національну ідентичність. "Московлять, польщать, труять рід, ворожать, напускають чари, здається, знищено вже слід, – лиш потурнаки й яничари", – виливає свою огиду до людей, які не вміли зберегти національну ідентичність, Євген Маланюк.

 Маючи сьогодні "деенери" та "еленери" на сході країни, справжньому українцеві важко не погодитися з ненавистю Маланюка до "малоросів". У митця навіть існувала певна система визначень для виявлення цієї категорії зайд: "малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція. Капітуляція ще перед боєм", – пророкував багато років тому поет.

 …Україна сьогодні обурена "новоросами" самопроголошених республік. Та чи не на часі нам з вами звернути праведну ненависть до "малоросів" з чинної влади, які в угоду зайдам, зрадникам та власному збагаченню частина за частиною віддають Батьківщину імперській Росії?

 Але, попри все, завершити хочеться оптимістично-пророчим Маланюковим: "Крізь зойк заліз, крізь звіра рик, крізь дим руїни – Україну Новий узріє чоловік".

 

"Наталія Святокум, керівник прес-служби Кіровоградської обласної організації ВО «Свобода»

 

 

Новий Град м.Помічна

© 2017 Новий Град. Всі права захищено.
Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.