Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший  у світі чорнозем,  за який проливали кров найкращі сини України.  Українська земля  –  чорного кольору,  а  кров  борців,  що  йшла  «відбирати  іі від  ворога» – червона.  А  хіба ж  поєднання цих кольорів  – червоного і чорного  – не символічне  визначення  України –  УКРАЇНИ , ЩО БОРЕТЬСЯ?

                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Василь  Стефаник

RSS
Tools
New-Grad.com
Jun 24
Про що співають осінньої пори провладні солов'ї PDF Друк e-mail

Слухаючи провладних солов'їв вітчизняної політології, які ще до офіційного оголошення результатів позачергових парламентських перегонів взялися дружно оспівувати перемогу проєвропейських демократичних сил, формально нібито й немає особливих підстав цей факт заперечувати, але відчуття глибокого внутрішнього дискомфорту, яке виникає при цьому, чомусь підштовхує поставити в кінці цих післявиборчих рулад великий знак запитання.

Отже, що ми можемо побачити за створеною поспіхом віртуальною картинкою парадного прозахідного фасаду українських парламентських виборів? Найперше, що кидається в вічі, це те, що всупереч гучним заявам проєвропейського президента Петра Порошенка, які пролунали при оголошенні ним дострокових виборів до Верховної Ради України, вони так і не стали тим своєрідним народним люстратором, що мав би очистити вищий законодавчий орган країни від представників злочинного режиму Януковича та хоча б найбільш одіозних ключових фігур зі старої корупційної системи, яка й після Майдану продовжує знекровлювати країну. Той факт, що в пореволюційній воюючій Україні так званий "Опозиційний блок", який став прихистком для затятих представників з антиукраїнського партійно-регіонального ешелону російської п'ятої колони, взяв майже 10 відсотків голосів українців, а одну з найактивніших майданівських політичних партій – націоналістичну "Свободу" суворий електоральний арбітр зупинив на межі подолання 5-відсоткового бар'єра, взагалі ставить під сумнів його адекватність. Принаймні такий результат може слугувати або доказом відсутності здорового глузду у значної частини українського електорату, або свідченням наявності великих проблем з дотриманням на виборах в Україні одного з фундаментальних демократичних принципів – вільного волевиявлення, за яким, до речі, живе вся цивілізована Європа, куди ми так прагнемо.

Якщо ж до результатів псевдолюстраційного виборчого процесу за суто партійною ознакою додати ще й тих унікальних персонажів з особливими заслугами перед колишнім злочинним режимом Януковича, яким вдалося прослизнути до парламенту по одномандатних округах завдяки дбайливо збереженій у виборчій системі мажоритарці, то стосовно наявності здорового глузду і вільного волевиявлення з'явиться сумнівів ще більше. У всякому разі, зрозуміти те, як притомне суспільство, що пережило трагічні події на Майдані й переживає не менш трагічні наслідки війни на Сході країни, може пропустити до парламенту майже 70 депутатів, які заплямували себе прийняттям диктаторських законів, що, власне, й стало першопричиною подальшого трагічного розвитку подій в Україні, надто складно.

Очевидно, відповідь на всі ці запитання слід шукати не в сфері соціальної психології та політичних уподобань електорату, а в дещо іншій площині – скажімо, в комплексному застосуванні маніпулятивних технологій, механізмів масової фальсифікації та підкупу певних категорій виборців і використанні адміністративного ресурсу, чому ми мали безліч свідчень в ході виборчої кампанії по всій Україні. Зрозуміло, що такі системні речі глобального впливу можливі лише за умови заздалегідь узгоджених злагоджених дій центральної влади та місцевих так званих правлячих еліт. Тобто виходить, що систему тотальної фальсифікації виборів, яка за минулого режиму Януковича набула в Україні абсолютно довершеного вигляду, майже на всі 100 використала й нинішня проєвропейська демократична влада. Але ж українське суспільство досить обізнані люди попереджали, що при збереженні нині діючого виборчого законодавства й старої виборчої системи з мажоритарною складовою українські вибори залишаться лише безпрограшною грою в руках олігархів. То чому один із них, якому завдяки Майдану вдалося стати президентом, від такої чудової олігархічної розваги повинен був відмовитись? Так що нинішнім результатом дострокових парламентських перегонів, а відтак і спотвореною картиною постмайданного українського світу за великим рахунком ми зобов'язані не стільки недолугості вітчизняного електорату, як цинічній змові великих гравців – політико-бізнесових, фінансово-промислових груп і корпорацій, які, власне, такий результат і забезпечили, визначивши таким чином долю українців і України на найближчу, а можливо й далеку перспективу.

Про наслідки такої змови досить красномовно свідчать результати "всенародного волевиявлення" в Донецькій, Харківській, Запорізькій та інших областях і промислових центрах Півдня й Сходу, де всупереч логіці часу й навіть здоровому глузду, якщо цей фактор взагалі колись був присутній на українських виборах, перемогли в основному колишні регіонали та представники Блоку Петра Порошенка. Сергій Клюєв, Юхим Звягільський, Сергій Ківалов, Віталій Хомутинник, В'ячеслав Богуслаєв, Євген Балицький, Дмитро Шпенов… Це не склад парламенту домайданного періоду й не похибка зору! Це ціна проходження до Верховної Ради в цих регіонах також і представників Блоку Петра Порошенка. Саме така безпрограшна спільна олігархічна гра під назвою "взаємопоміч" (не плутати з іншим досить "унікальним" новітнім суб'єктом виборчого процесу – об'єднанням "Самопоміч", яка варта окремої розмови), власне й дозволила провести в парламент визначену заздалегідь кількість депутатів як від однієї, так і від іншої олігархічної політичної тусовки.

Ось таким чином колишні регіонали, на чиїх руках ще не висохла кров Небесної Сотні Майдану і тисяч загиблих у Східній війні, яку фактично привела в Україну Партія регіонів, щоправда, вони тепер балотувалися як самовисуванці, вже вкотре стали народними депутатами і знову "дбатимуть про народ". Які грошові мішки стоять у даному випадку за монументальною декорацією, що уособлює той самий народ, гадаю, нагадувати не треба. А якщо взяти до уваги нерозривні зв'язки цих "народних обранців" та їхніх патронів з Москвою, яка готується до чергового масштабного наступу на Україну на Сході, то й взагалі такий садомазохізм українського виборця, що голосує фактично за представників російського агресора в українському парламенті, взагалі видається абсурдом.

Зрозуміло, що такий результат є безумовним наслідком домовленостей проєвропейського президента Петра Порошенка з не зовсім проєвропейськими місцевими елітами Сходу, Півдня та Центру. Зрештою, відповідні домовленості, хіба що з урахуванням деяких місцевих відмінностей, були, очевидно, досягнуті й в інших більш проєвропейських регіонах. Однак їх суть так само полягала, напевно, у співвідношенні депутатських мандатів, які мали отримати місцеві еліти та пропрезидентська політична сила в тому чи іншому регіоні.

Можна також припустити, що приблизно за такою ж схемою вибудовувалися домовленості й стосовно отримання відповідної кількості депутатських мандатів ще однією новоствореною провладною силою – партією прем'єра Арсенія Яценюка "Народний фронт". Відмінність між цими новітніми політичними силами в їх стрімкому опануванні електоральних полів України полягає, очевидно, лише в тому, що в результаті цих домовленостей президентська партія отримала більше преференцій, скажімо, на Сході, Півдні і в Центрі, а прем'єрська – на Заході та Півночі.

Саме такий варіант домовленостей видається найбільш імовірним, адже для щойно створених політичних сил досягти високого результату та ще й у максимально стислі терміни, навіть при колосальних фінансових вливаннях, навряд чи було б можливо. Принаймні спиратися на народ задля досягнення своїх амбітних планів ні той же "Народний фронт", ні тим більше Блок Петра Порошенка точно не збиралися, адже для утримання влади їм куди зручніше й надійніше було домовитись з олігархами та місцевими елітами. І дійсно домовились. Так що факт такого розподілу мандатів між місцевими кланами та центром очевидно можна вважати і своєрідною репетицією перед майбутнім впровадженням давно омріяної елітами політичної моделі двопалатного парламенту, кулуарне рішення щодо якого, скоріш за все, вже прийняте і на рівні Києва, і на рівні перемовного трикутника Київ – Москва – Брюссель. Як зазначають деякі аналітики, "формат політично-бізнесових домовленостей та фінансування окремих політичних сил все більше переконують у тому, що план поділу України на зони керованого хаосу з регіональними підконтрольними князьками є вже майже доконаним фактом".Джерело: http://vgolos.com.ua/blogs/chyy_proekt_samopomich_161899.html

Що ж стосується безпосередньо минулих виборів, єдина "неув'язочка" з домовленостями щодо розподілу депутатських мандатів вийшла хіба що в Дніпропетровській області, яка, як відомо, перебуває наразі під впливом відразу кількох потужних фінансово-олігархічних груп – Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука та Ріната Ахметова. Виходячи знову ж таки з результатів голосування, можна зробити висновок, що Києву вдалося досягти відповідного паритету по депутатських мандатах лише з останніми двома. Те, що прозахідний президент домовився з промосковськими олігархами й не порозумівся з Коломойським, є також досить характерною ознакою, яка вказує знову ж таки на домінанту московського впливу в процесі розподілу депутатських мандатів у черговому скликанні українського парламенту.

Звісно, як для прозахідної центральної влади, котру уособлює президент України Петро Порошенко та його політична сила – Блок Петра Порошенка, такі домовленості до її офіційно проголошеного проєвропейського реноме відповідних позитивних характеристик, відверто кажучи, не додають. Так само, як і звинувачення у зраді, кинуте по завершенні всенародного голосування одним із заступників голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського Геннадієм Корбаном на адресу Дніпропетровської облпрокуратури і виборчого штабу Блоку Петра Порошенка. За словами Корбана, обласний штаб БПП по низці округів виставив відверто слабких кандидатів, які свідомо програли вибори, а прокуратура на чолі з обласним прокурором Романом Федиком взагалі проігнорувала всі звернення про порушення виборчого законодавства.

Повідомляючи про масові фальсифікації на користь "Опозиційного блоку" та людей Вілкула й Пінчука, що пройшли по одномандатних округах, Геннадій Корбан навів численні приклади порушень, зокрема масового підкупу та тиску на виборців, фальсифікації виборчих протоколів, суто технологічної заміни безпосередньо перед виборами третини складу окружних і дільничних комісій, які мали місце на низці округів Дніпропетровська, Кривого Рогу та Новомосковська, де й перемогли саме колишні регіонали. Скажімо, на 37-му виборчому окрузі, де переміг колишній "регіонал" Дмитро Шпенов, навіть надрукували заради цього 20 тисяч дубльованих бюлетенів, і тепер опоненти "переможця" намагаються з'ясувати, чи були вони все ж таки задіяні у фальсифікації результатів голосування чи ні.

Джерела: http://censor.net.ua/v309165 ; https://www.youtube.com/watch?v=R_MMtuWCDAg

 

Досить показово виглядають результати голосування й по трьох мажоритарних округах у самому Кривому Розі, на яких перемогли, звісно, ставленики сім'ї Вілкулів і… Хто б ви думали? Правильно! – також кандидат від Блоку Петра Порошенка. Власне, не маючи нічого проти перемоги відомого журналіста Костянтина Усова, який пройшов від БПП до парламенту по 33-му округу, хотів би зазначити, що разом з ним інтереси криворіжців у вищому законодавчому органі держави також представлятимуть Андрій Гальченко, який донедавна був заступником Криворізького міського голови Юрія Вілкула, та один з найодіозніших криворізьких нардепів-регіоналів Костянтин Павлов. Останній добре відомий широкому загалу своїми українофобськими заявами, причетністю до організації Антимайдану та постачання "тітушок" до Києва, а також прийняття сумнозвісних диктаторських законів, підписання ганебного звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів… тощо.

За дивним збігом обставин абсолютно такі ж політичні виборчі пасьянси, як і в промисловому Кривбасі, маємо і в переважно аграрному центральному регіоні – на Кіровоградщині. Окрім колишнього регіонала Станіслава Березкіна тамтешні виборці "подарували" проєвропейському парламенту таких колоритних діячів сучасності як співочий ректор Михайло Поплавський та найближчий соратник колишнього "неперевершеного" Київського міського голови Леоніда Черновецького – такий же "неперевершений" секретар Київради Олесь Довгий. Звісно, й про Блок Петра Порошенка тут також не забули, обравши депутатами від цієї політичної сили скромного головного лікаря Кіровоградського обласного онкодиспансеру Костянтина Яринича та місцевого латифундиста, генерального директора ТОВ "УкрАгроКом" Анатолія Кузьменка, який, до речі, доводиться батьком нещодавно призначеному головою Кіровоградської ОДА колишньому регіоналу Олександру Кузьменку.

Щоправда, з огляду на те, що Кіровоградщина вважалася одним з базових регіонів радикальної майданівської партії – націоналістичної "Свободи", яка завдяки активним діям під час Революції гідності її Кіровоградської сотні самооборони Майдану навесні отримала в області цілу низку посад у місцевій виконавчій владі, зокрема посаду голови Кіровоградської ОДА та п'ять посад голів РДА, під час виборчої кампанії тут було розпочато масштабну спецоперацію, спрямовану на недопущення свободівців до парламенту. Власне, спецоперація проти "Свободи" проводилась по всій Україні, але в цьому сенсі Кіровоградщина стала одним з ключових регіонів. Судячи з того, що жоден зі свободівських кандидатів – ні колишній голова Кіровоградської ОДА Олександр Петік, ні чинний голова Світловодської РДА й колишній сотник свободівської Кіровоградської сотні самооборони Майдану Руслан Степура, ні учасник бойових дій у зоні АТО підполковник міліції Олег Чорний (напевно, поки що єдиний в Україні міліціонер-націоналіст такого рангу) – в жодному з мажоритарних округів на Кіровоградщині не переміг, а сама "Свобода", як і повсюди, отримала тут досить низький для проходження до парламенту відсоток голосів і по партійних списках, дана спецоперація пройшла доволі успішно.

Взагалі складається таке враження, що намагання злити радикальну "Свободу", як її запеклими ворогами, так і колишніми соратниками по Майдану, це захоплююче заняття стало ледве не супер-ідеєю щойно завершеного виборчого процесу. Однак той факт, що персональним політичним кілером для "Свободи" все ж таки призначили спеціально створену для цього нову політичну силу з багатообіцяюче самодостатньою назвою "Самопоміч", можна лише здогадуватись, якому впливовому замовнику знадобилося це політичне "вбивство". Націоналістів-свободівців поки що досить показово зупинили на самому порозі українського парламенту, давши зрозуміти, що в "проєвропейській" Верховній Раді місця для них вже немає. Хоча не важко передбачити, чим все це може скінчитись у разі якщо "Свободу" таки позбавлять статусу парламентської партії, адже знову виштовхуючи на вулицю поки що єдину в Україні справді ідеологічну праворадикальну політичну силу, до того ж достатньо зорганізовану й структуровану, яка виступає з цілою "Програмою захисту українців", в період чергових олігархічних "реформ" її відразу ж зроблять одноосібним лідером вуличного протесту, а відтак і можливого чергового Майдану. І такий Майдан, керований саме українськими націоналістами, може стати нарешті справді революційним.

Ось такі результати волевиявлення – чийого саме, уточнювати не будемо. Чи могли вони бути іншими? Звичайно, але для цього нинішня українська влада мала би стати на бік народу, спиратися на народ і бути гарантом дотримання законності й забезпечення права вільного того ж таки волевиявлення, але для кожного громадянина. Отоді б і вибори були справді демократичними, бо спиралися б на волю народу, а не олігархії та місцевих князьків. І революційними, бо неодмінно пройшли б у такому разі до парламенту справді революційні політичні сили Майдану – такі як ВО "Свобода" і "Правий сектор", а також "Демальянс", "Громадянська позиція" та інші більш ліберальні учасники Революції Гідності, яких також зупинили на підході до "проєвропейського" парламенту і яких тепер там дуже не вистачатиме.

Тож чи буде сформований таким не зовсім демократичним шляхом новий склад Верховної Ради справді реформаторським і проєвропейським? Звісно, ні. Тоді про що ж співають цієї осінньої пори провладні солов'ї? Ото ж бо

Володимир Стецюк,
прихильник ВО "Свобода"

 

Новий Град м.Помічна

© 2017 Новий Град. Всі права захищено.
Joomla! - безкоштовне програмне забезпечення, яке розповсюджується за ліцензією GNU/GPL.